Цикл оповідань "Пізній ранок", оповідання перше - "Літо"

 
 

Цикл оповідань "Пізній ранок", оповідання перше - "Літо"

автор Мироненко В.І.



Літо. 

Пізній ранок. Люблю довго поспати. Прибігла мама з роботи на пару хвилин, будить – “Вставай синку, скільки можна спати?” Встаю, одягаюсь, я вже великий – мені п’ять років. Сніданок на столі – щось пожував і бігом гуляти. Свобода повна, що хочеш те й роби. Вискакую надвір, біжу до саду – сад для мене дуже великий. Тут і дуже високі та старі яблуні, груші, абрикоси, вишні, сливи, бузина, шовковиця, смородина, малина і ще багато різного. Кругом саду ростуть височезні липи, їм мабуть років по тридцять. За липами чужі городи. В них височезні зарослі кукурудзи. Сад трохи в низині, а липи на бугрі. Хтось із старших хлопців позабивав в одну липу залізничні скоби і по них, як по драбинці можна залазити до товстих гілок, а вже по них ледве не до вершечку. Залізеш метрів на двадцять, всядешся на товсту гілляку і так тобі добре – видно все-все навкруг. Там по дорозі їздять машини й підводи, там люди до магазинів ходять, там у дворі гребуться кури, а то й розбігаються по городах. Собака бігає в дворі. Чиясь коза на прив’язі пасеться в дальньому куточку саду.               

Сьогодні я на липу ще не лазив, добіг тільки до середини саду, аж тут з чужої кукурудзи вискочив чорт. З лементом втікаю додому. Почувши мій крик з хати вибігає нянька Дуся. Заспокоює: – “НЕ бійся, то старші хлопці лякають вас малих – одягають навиворіт кожуха, маску з рогами та прив’язують хвоста – справжній тобі чорт”. Як тільки влітку дітвора не розважається! Я Дусі вірю, але все одно страшно – он який великий хвіст та гострі роги. Виглядаю з-за будинку, чи вже втекли чорти. Не видно. Аж попрокидались і старші сусідські дівчата, беруть мене під свою опіку і ми вже граємось разом, не боячись ніяких чортів. Дівчата розкладають свої ляльки, носяться з ними як з дітками, я з піску ліплю пасочки – всім є заняття, всім весело. Сонечко починає припікати – літо! Важко всидіти на місці і ми граємо в різні ігри: то в жмурки, то в квача, то хто щось страшніше розкаже. І багато іншої всячини.

Аж дивись уже й обідати мама зве. Їмо поспішаючи, щоб швидше знову гуляти бігти. Мама свариться, заставляє їсти з хлібом, та ще й добре пережовувати їжу, а нам нетерпець. Дуся миє посуд, прибирає в хаті, а я допомагаю мамі – несу курям зерно, наливаю їм свіжу воду в стару сковорідку. Вони біжать пити воду – бо жарко. Поївши починають гребтись під кущами, а то й дрімають в холодочку. До сковорідки з водою злітаються горобці – їм також жарко, й також води хочеться. Ці залазять прямо в воду й починають купатися присідаючи й б’ючи крильцями по воді. А я спостерігаю за ними, все так цікаво. А коли злітаються голуби й проганяють горобців самі починають купатися, вода зі сковорідки швидко виплескується. Тоді вони бродять по двору й вишукують зерно, яке кури не знайшли. Інколи залітають ще й галки. Ці спочатку сідають на дах сараю й каркають. Потім, коли впевнюються що небезпеки, а також котів та собак близько не видно, злітають у двір і також нишпорять в пошуках їстівного. Привілля.

Біля сараю собача будка, біля неї дрімає наш охоронець Сірко. Він чорний з коричневими латками. Шерсть у нього гладенька-гладенька і я люблю його гладити по голові. А він лащиться до мене – видно хоче щось смачненьке випросити. Я біжу до Дусі й вона дає мені кісточки, що залишились після обіду. Сірко з задоволенням ними смакує.

На деревах дозрівають вишні, сливи, яблука, груші та інша смакота. Під деревами кущі малини, смородини, порічок, агрусу. Важко дочекатись поки все те дозріє і ми часто рвемо зелені плоди агрусу – ох і кислючі ж, аж щелепи зводить. Але не показуємо що кисле – мужньо жуємо – смакота! Одна яблуня в саду старенька й дуже похилена до землі. Залажу по похиленому стовбурі вгору, аж до яблук. Пробую. Ще дуже кислі, ладно, почекаю поки посолодшають. Пробую дістатись до слив – також ще зелені й тверді. А от вишні й малина вже смачні. Вимазуюсь в вишневий сік аж до вух. Малиною закусую – красота. Дитячий рай!



Обновлен 27 июл 2015. Создан 23 мар 2015