Цикл оповідань "Пізній ранок", оповідання друге - "Наше господарство".

 
 

Цикл оповідань "Пізній ранок", оповідання друге - "Наше господарство".

автор Мироненко В.І.



Наше господарство.

А позаду нашого будинку – великий двір. В кінці двору – сарай. Це була дуже цікава будівля. По-перше там стояла якась загадкова напівтемрява. Таємнича-таємнича. В глибині щось тихенько дихало. Тут лежали складені батьком нарубані дрова, щоб топити взимку. А ще було насипане вугілля, складений торф. З горища сараю долинав аромат польових трав – там лежало сіно для нашої корови Ласі. В куточку сараю – свіжа суха солома. Це підстилка для Ласі та поросяти, щоб зимою їм було тепло та сухо спати. А ще лежали складені якісь дошки, якісь залізяки і взагалі неясно що. Так цікаво. Тут же новенький німецький велосипед “Даймонд”. Ну до нього малому доступ був заборонений. Це вже пізніше батько буде вчити мене їздити на ньому. Інколи тут стоїть робочий мотоцикл, яким батько їздив по селах району, і коли повертався з сіл затемна, то залишав його ночувати вдома. Таку техніку я трохи боявся – дуже вже гучно він деркотить. Від нього лунав сильний запах бензину та мастила. А його боки так принаджували дітей лакованими блискучими поверхнями. І ми хотіли підрости та навчитись на ньому їздити. Поруч тумбочка з робочим інструментом. Ним ми регулюємо та ремонтуємо велосипед. Це все ліва половина.

А от і двері в праву половину. Серед дня там лише порося дрімає після гарного сніданку. А на вечір там з’являються кури з великим різнокольоровим хвостатим голосистим півнем. От уже красивий був. Гребінь мав великий, пір’я мав і червоне, і чорне, і синьо-зелене. Воно яскраво виблискувало на сонці. А як я його боявся. Він походжав серед своїх курей і оберігав їх – інколи над садом з’являвся коршун, і тоді півень настовбурчував пір’я і голосним криком сповіщав курей про небезпеку. На величезній швидкості кури мчали ховатись до сараю, двері якого вдень завжди відчинені. Але і коли діти близько підходили –   півень біг до дітей та хотів клюнути гострим дзьобом, щоб відігнати від свого царства.

  Ну, а найтаємничішою, була корова Лася. Вранці вона йшла на пасовище, коли я ще спав і не бачив, як збирали корів в череду та гнали в поле багате зеленою травою. Мама говорила, що Лася пішла за молоком для нас. Коли ж ввечері вона приходила з пасовиська, то муканням сповіщала нас, що вона вже вдома, і щоб мама готувалась її доїти. Боки в неї теплі й такі приємні на дотик. А від її дихання йде запах теплого молока. А вже саме молоко - то щось фантастичне. Мама пригощає щойно надоєним, ще з пінкою. П’єш як ситро, яке батьки купляли тоді рідко, і то було таке щастя.

Зрозуміло, що те все охороняє наш улюбленець Сірко. Він вважає, що це його господарство і нікого чужого не підпускає, гавканням сповіщаючи про небезпеку господарів.



Создан 27 июл 2015